В 1550 году владелица села Микулинець Анна Йорданова возвела замок для защиты от нападения татар. Перша згадка в «Повчанні» Володимира Мономаха у 1096. В 11 ст. входило до Теребовлянського удільного князівства, у 12ст — до Галицького, а з 1199 р — до Галицько-Волинського князівства. 1595 року, на основі наданого йому Магдебурського права, стало містом-фортецею. Ця грамота пропала під час польсько-турецької війни, тому на прохання власниці міста, Людвики з Мнішків Потоцької, король Август ІІІ видав підтвердження про це право вдруге. У 1550 році власницею Микулинець Анною Йордановою побудовано Микулинецьку фортецю. Потім власниками замку були Анна Синявська — дочка гетьмана Миколи Синявського, Самуеля Зборовська, Олександр Зборовський. У 1637 році Микулинці разом з фортецею купив Станіслав Конецпольський. Як особливо відповідальний тест на міцність фортеці та її захисників історики відзначають 1675 рік, коли відбувся черговий напад турецько-татарського війська. На початку XIX ст. фортеця втратила своє оборонне значення. Власник містечка і навколишніх земель барон Ян Конопка, перебудувавши відповідно давні житлові приміщення, створив у фортеці суконну фабрику, яка швидко занепала і була закрита. Після цього замком ніхто більше не цікавився. У занедбаному стані він поступово руйнувався. Зараз замок цікавий ще й тим, що в одній з його веж можна побачити мешканців — родину, яка використовує замок як житло.